Євонов: cтановище з фінансуванням жіночої боротьби – катастрофічне

На чемпіонаті Європи з боротьби в Тбілісі, котрий стартував 19 березня, жіночій збірній України вже не вдасться повторити своє торішнє досягнення.

Нагадаємо, що на першості континенту-2012, вийшовши до фіналів в усіх семи вагових категоріях і в чотирьох вагах здобувши золото, українки створили справжній фурор. Нині обставини змінилися. По-перше, наша команда стала слабкішою з точки зору кадрів. Залишила великий спорт олімпійська чемпіонка Ірина Мерлені, в декретній відпустці перебуває дворазова чемпіонка Європи Юлія Остапчук, через травму до Тбілісі не поїхала чемпіонка світу Анна Василенко. Окрім того, через катастрофічне недофінансування команда не має належної змагальної практики. Власне, про всі ці труднощі, а також про до- і післяолімпійські скандали кореспондент «Обозревателя» розмовляє з наставником жіночої борцівської збірної України Володимиром Євоновим.

— Володимире Євгеновичу, після першої для української жіночої боротьби безмедальної Олімпіади в Лондоні існувала вірогідність, що ви залишите посаду тренера збірної. Втім, в результаті захиститися перед міністерською комісією вам вдалося…

— Якби мене зняли, нічого проти б не мав. Це не така легка робота, як здається. Платять мало, а головного болю і нервів вистачить на багато років наперед. Непростих рішень безліч, починаючи з визначення складу збірної. Особливо важко, коли обирати приходиться між двома рівними борчинями. На змаганнях теж нервуватися приходиться не за одного спортсмена, а за всю команду. Зазвичай повертаюся з турнірів з зірваним голосом і чую від дружини: «О, знову…» Тому за посаду я не тримався. В мене є перспективна власна вихованка, чемпіонка світу і Європи серед кадетів Олена Кремзер. Залюбки б зосередився на роботі з нею. А то, коли проводиш тренування всієї команди, слідкуєш за кожним і всім підказуєш, а між цими заняттями домовляєшся про проживання і харчування, часу на особистих вихованців іноді не вистачає. Якщо хтось бажає зайняти моє місце, я першкоджати не збираюся. Хай пишуть програму, затверджуються і працюють.

— Але бажаючих зняти вас, судячи з післяолімпійських інтерв’ю, було достатньо…

— Можу лишень сказати, що собака гавкає, а караван йде. Нехай критикують, іноді це навіть корисно. Критика змушує триматися в тонусі, вказує на помилки.

— З окремими людьми, які дали зрозуміти, що вони ваші опоненти, варто надалі співпрацювати…

— А що поробиш? Приміром, львівському тренерові Андрію Пістуну я багато допомагав, тому й не очікував, що він почне говорити про мене такі речі. Але про мене – то нехай. Андрій же наговорив різного про команду і дівчата були через ці висловлювання шоковані. Іра Мерлені теж мене засмутила. Я ішов їй на всілякі поступки, прислухався до того, що вона хоче й чого не хоче. Ірина займалася на зборах з трьома тренерами, коли вона забажала, забезпечував спарингами, подбав про її повноцінне харчування. Дуже прикро, коли людям помагаєш, а вони тобі таким ось чином віддячують.

— Так чи інакше, на Олімпіаді медалей не було. В цьому хтось теж винен…

— Те, що ми виступили гірше своїх можливостей – факт. До Лондона їхав з чітким переконанням, що одна медаль в нас буде точно. Взагалі ж ми могли розраховувати на нагороди в усіх вагових категоріях. Але іноді такі моменти бувають. Комусь, як Катерині Бурмістровій (категорія – до 72 кг), не пощастило: обидва періоди її сутички проти росіянки Воробйової завершилися 0:0 і обидва рази з клінчами щастило суперниці. Потім майже те саме було у втішній сутичці проти Ґюзель Манюрової з Казахстану. То за умови, що опонентки були найсильнішими з можливих. Тетяна Лазарєва (до 55 кг) понині не може зрозуміти, що з нею трапилося під час сутички за третє місце. Медаль у Тетяни була в руках, але своїми діями в поєдинку проти колумбійки Жакелін Рентерії вона її фактично викинула.

— Віктор Глібенко, тренер Наталії Снишин, яка була основною суперницею Лазарєвої, сказав, що Тетяна була абсолютно не готова до Олімпіади з точки зору фізичної підготовки…

— Глібенко нехай враховує те, що Синишин поїхала на чеміонат світу і теж залишилася без медалі, причому програла індусці Ґеті. Ніколи б не подумав, що Наталія може цій борчині поступитися, особливо за умови, що до того вона пройшла сильну китаянку Чен Янь. Те саме й з Лазарєвою. Перед тим, як Тетяна мала робити клінч в сутичці проти Ринтерії, ми з її тренером і чоловіком разом показали: «Вгору». Лазарєва кивнула головою і… після свистка почала збивати колумбійку вниз. Чому ніколи не зрозумію, так це жіночої логіки. На тренуваннях ми завжди відпрацьовуємо клінч тільки збиванням вгору. Але тільки починаються змагання – всі збивають вниз. Що не говори – не допомагає. Вони сміються, кажуть: «Ми ж жінки, нам здається, що коли зіб’єш під себе, буде швидше». Але ж не треба швидше, треба правильно. Проте час показує, що запевнення не діють. Ніби міцні фізично, а одинаково роблять ці дурниці. Іноді дивишся і аж мурашки по шкірі йдуть. Вчиш-вчиш, а вона наче спеціально виконає навпаки.

Взяти ту ж Мерлені (до 48 кг). Так, програла Марії Стадник з Азербайджану, але на той момент ця суперниця була насправді сильнішою. За півроку нормальної роботи підготуватися настільки, щоб перемагати таких опоненток, неможливо. Врахуйте, що Мердені за два олімпійських цикли пропустила два роки. На Олімпіаді Ірині пощастило з жеребом. Вона молодець, виграла дві сутички. Але хто Ірині заважав виграти поєдинок за третє місце від американки Кларисси Чун? Ірина розповідає, що ми готували азербайджанців? Але раз призерками стали Стадник і Раткевич, і всього трохи не дотягнула до медалі Марзалюк, то означає, що система підготовки була правильною. Азербайджан же з нами пройшов усі збори, суперниці працювали навіть ще більше, ніж ми. Тому розповіді Мерлені про те, що я загнав команду – недоречні. Іра повинна визнати, ща на старому багажі вигравати такі змагання, як Олімпіада, вже неможливо. Так, вона майстерна і її бояться. Це дуже великий плюс.

Юлія Остапчук (до 63 кг) теж вважає, що її загнали. Вона виграла у призерок чемпіонатів світу Маріанни Састін з Угорщини та Олени Шалигіної з Казахстану, та програла росіянці Любові Волосовій. Так, частково проблема в готовності. Але ж винен в цьому, зокрема, й особистий тренер Пістун. Я так і не міг зрозуміти, хто Юлію готує на зборах – чи Пістун, чи чоловік. Це перше. Друге – коли я казав Юлії після тренувань «досить», ніхто мене не зупиняв і вона продовжувала працювати. Ні, я не знімаю з себе вини. Оскільки ми програли, найперше винен, як головний тренер, я.

Для мене ця невдача була великим ударом. Зрештою, якщо абстрагуватися, у нас було два п’ятих і одне сьоме місце, в загальному заліку ми стали п’ятими. В порівнянні з минулою Олімпіадою, коли Мерлені була з бронзою, а решта дівчат програли в стартових сутичках – це крок уперед. Кожна борчиня провела більше одного поєдинку, тому провалом цей виступ назвати не можна. Вважаю, справедливо, що за Олімпіаду нам виставили оцінку «задовільно». Якби дівчата були в поганій формі, вони б так високо не піднялися. Просто не пощастило. У Лондоні до мене підходило чимало колег і висловлювали співчуття. «Як, така сильна команда і без медалей?» — кажуть.

— Історія з суперництвом Синишин і Лазарєвої, коли Тетяна отримала місце в команді після вольового рішення тренерської ради, якось вплинула на психологічний мікроклімат в команді?

— В принципі, ні. По-перше, всі поважають Таню Лазарєву і всі знають, що право виступити на Олімпіаді вона заслужила. Так, я не згоден з методом відбору. З одного боку, Лазарєва – єдина наша призерка чемпіонатів світу в категорії до 55 кг, але Синишин вона програла місце на Олімпіаді вдруге поспіль. Мені Таню було шкода, але відходити від критеріїв відбору, про які знали усі, я не міг і не хотів. Що ж я за тренер, коли буду змінювати свою позицію? Але є речі, які від мене не залежать.

— Після того, що сталося, Синишин і її тренер погрожували змінити громадянство і готуватися до наступної Олімпіади під прапором іншої країни…

— Зараз змінити спортивне громадянство не так просто. Щоб спортсмен міг виступати за іншу країну, за нього треба заплатити 30 тисяч доларів. Сумніваюся, що така держава знайдеться.

— Потенціал в новій збірній, в якій вже немає Мерлені, бачите?

— Сподіваюся, що, народивши дитину, повернеться і зможе відновитися Остапчук. Вона сильна, досвідчена спортсменка і сподіваюся, що на своїй третій Олімпіаді, якщо вона туди потрапить, буде з медаллю. В найважчій категорії продовжуємо розраховувати на Бурмистрову, хоча загалом ця вага у нас найпроблемніша. За Катериною нема нікого. Дай Бог, щоб Бурмистрова дотягнула до Ріо-2016. Довго сподівалися на Оксану Ващук, але вона невдовзі знову перенесе операцію і невідомо, як після неї відновиться. Сподіваюся, що все буде в порядку, бо якщо в категоріях не буде суперництва, то наша робота буде марною. Людина буде почувати себе вольготно і диктуватиме умови – там хочу боротися, там ні тощо.

Разом з тим, мене дуже бентежать проблеми з фінансуванням українського спорту в цілому і жіночої боротьби зокрема. Так важко, як зараз, нам не було. Фінансування нам зрізали в два рази, в квітні-травні зборів не буде взагалі. Звісно, дівчата будуть тренуватися на місцях, але «котла» з повноцінними спарингами не буде. На весь 2013 рік нам виділили фінансування, не враховуючи чемпіонатів Європи і світу, тільки на січневе Гран-прі Яригіна в Красноярську. А в нас же такий вид спорту, який потребує якомога більше змагань. Недавній Київський міжнародний турнір продемонстрував, що дівчата бояться програти. Все тому, що в них мало стартів і вони почуваються невпевнено. Для повноцінної підготовки борці мають виступати в восьми-десяти турнірах в році. До цього ми звикли ще з совєцьких часів. У нас же виходить, що крім Красноярська і Києва, можливо, в серпні перед чемпіонатом світу з’їздимо на турнір в Польщу. То за умови, що фінансування на нього теж не передбачено.

Становище катастрофічне. Намагаємося достукатися, розмовляємо з Сафіулліним і Тедеєвим. Вони кажуть, що грошей нема, покращення можливе лише в другій половині року. Але в нас же всі основні старти відбудуться до вересня. Розуміємо, що становище в країні непросте. Але з таким ставленням на наступній Олімпіаді про медалі не буде й мови. Зрештою, схожа ситуація не лише в нас. Достатньо подвитися, як мало спортсменів на олімпійській базі в Конча-Заспі, котра зазвичай заповнена…

  • Следите за обновлениями sport.obozrevatel.com в вашей социальной сети

Добавить комментарий